ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

1

Самопізнання


САМОПІЗНАННЯ - МОЛИТВА, ПСИХОЛОГІЯ, ПОЕЗІЯ


Психолог А. Маслоу розробив теорію людських мотивацій. Людина мотивована згідно з ієрархією її потреб. У цій ієрархії є п'ять рівнів потреб: фізичні, безпеки, любові, визнання, самоактуалізації. Потреба вищого рівня задовольняється лише тоді, коли задоволена потреба нижчого рівня. У цій ієрархії духовним можемо назвати лише п'ятий рівень: самоактуалізація.

Чи Маслоу був правий? Чи на духовний рівень людина може потрапити лише тоді, коли пройде всі нижчі рівні?


У цій медитації постарайтеся глибше поміркувати над своїм життям, потребами та мотиваціями, які домінували в різних періодах життя. Постарайтеся глибше поміркувати над тим, що для вас було головним, а що другорядним у різні періоди життя. Які цілі та цінності ви прагнули й намагалися реалізувати або здобути?

Потреби, мотивації, цілі, цінності - головне та другорядне

"Уявляю собі, що сьогодні маю померти.
Я випросив часину, аби побути на самоті та написати своїм друзям щось схоже на заповіт, в якому певні думки могли б служити заголовками до розділів:
1. Ось речі, що їх я любив за життя:
Речі, які я смакував...
Оглядав...
Нюхав...
Слухав...
Торкав...
2. Ось враження, які я цінував...
3. Ідеї, що принесли мені звільнення...
4. Віра, з якої виріс...
5. Переконання, якими жив...
6. Справи, задля яких жив...
7. Школа життя навчила мене проникливо дивитися на
Бога,
Світ,
Людську натуру,
Ісуса Христа,
Любов,
Релігію,
Молитву...
8. Ось ризик, на який я пішов...
Небезпеки, які на себе накликав...
9. Страждання, що загартували мене...
10. Уроки, які подало мені життя...
11. А це те, що сформувало життя
(особи, заняття, книги, випадки тощо)...
12. Ось тексти Святого Письма, які освітили мою дорогу...
13. Те, про що шкодую...
14. Мої життєві досягнення...
15. Люди, які займають особливе місце у моєму серці...
16. Ось мої несповнені бажання..." (Ентоні де Мелло. Джерела, ст. 10-11).


Я знаю, так, се хворії примари, -
Не час мені вмирати, не пора.
Та налягли на серце чорні хмари
Лихого пречуття, душа моя вмира!

Вдяглися мрії у смуткові шати
І понесли мене в дивний, мовчазний край.
І там прийняв мене в зеленії палати
Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії
Мені покрили очі, змеркнув світ,
І залунали скарги жалібнії
Моїх покинутих пісень-сиріт

Пісні вернулись плакать на могилі
Палкого серця, що носило їх.
Вони були між людьми гості милі,
Та не прийняв ніхто їх за своїх.
Леся Українка.


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню