ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

12

Самопізнання


Мт. 20, 32-33: "32 Ісус же спинився, покликав їх та й сказав: "Що хочете, щоб Я вам зробив? 33 Вони Йому кажуть: "Господи, нехай нам розкриються очі!" Ісус зупиняється і починається діалог. Що хочете, щоб Я вам зробив? Благання "Змилуйся над нами" ще нічого не говорить. Кожна людина має свої проблеми, свої бажання, свій світогляд і свій образ Бога. І її безпосереднє звертання до Бога, її молитви і прохання ще не означають, що вона релігійна і духовна. "Змилуйся над нами" - це дуже абстрактне благання, яке не означає пізнання і усвідомлення своєї гріховності і відкриття ума і серця перед Богом. У випадку сліпців їхні благання могли означати прохання дати їм милостиню, їжу, одежу - отже могли стосуватися виключно матеріальних цінностей і ще не виражати духовний вимір їх релігійності. І питання Ісуса - це випробування: що для вас головне, яка шкала ваших цінностей, чи ви усвідомлюєте глибину своїх проблем, свою гріховність, яка є справжньою причиною ваших бід, і чи ви готові прийняти Бога до свого серця, прозріти не тільки тілесно, але й духовно? Вони відповідають: Господи, щоб нам відкрилися очі! В третьому звертанні вони опускають "Сину Давидів", звертаються виключно до Його божественності і конкретизують своє прагнення: наша проблема в нашій сліпоті.

34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним. Бог простягає їм свою руку, вони прозрівають і йдуть слідом за Ним, що означає також їхню духовну зрячість. У випадку оздоровлення десятьох прокажених дев'ять йдуть своїм шляхом, отже духовне зцілення не відбулося, лише фізичне.

В цій медитації постараймося глибше зрозуміти як ми звертаємося до Бога і чи усвідомлюємо свій актуальний внутрішній стан.


Хотіла б я уплисти за водою,
немов Офелія, уквітчана, безумна.
За мною вслід плили б мої пісні,
хвилюючи, як та вода лагідна,
все далі, далі...
І вода помалу
мене б у легкі хвилі загортала,
немов дитину в тонкий сповиток.
І колихала б, наче люба мрія,
так тихо, тихо...
Я ж, така безвладна,
дала б себе нести і загортати,
пливучи з тихим, ледве чутним співом,
спускаючись в блакитну, ясну воду
все глибше, глибше...
Потім би на хвилі
зостався тільки відгук невиразний
моїх пісень, мов спогад, що зникає,
забутої балади з давніх часів, -
в ній щось було таке смутне, криваве,
та як згадати? Пісня та лунала
давно, давно...
А потім зник би й відгук
і на воді ще б колихались тільки
мої квітки, що не пішли зо мною
на дно ріки. Плили б вони, аж поки
в яку сагу спокійну не прибились
до білих водяних лілей, - там стали б.
Схилялися б над сонною водою
беріз плакучих нерухомі віти,
у тихий захист вітер би не віяв;
спускався б тільки з неба на лілеї
і на квітки, що я, безумна, рвала,
спокій, спокій...
Леся Українка


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню