ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

19

Самопізнання


Щоб правильно говорити, необхідно спочатку правильно слухати. Сліпці почули щось про Ісуса і тепер починають кричати. Але цього недостатньо. Треба чути не тільки те, що інші говорять про Ісуса, а вміти почути самого Ісуса - знання про Бога повинно трансформуватися в безпосереднє знання самого Бога. Тобто, богослов'я як розмова про Бога повинно в нашому особистому житті перетворюватися в богослов'я як розмову з самим Богом. Момент духовної зрілості починається тоді, коли людина перестає пакувати свої мозки філософією і богослов'ям, і починає розмову з живим Богом, а не з побожними книжками.

Слух, мова і зір. Завдяки зору і слухові людина отримує інформацію з довколишнього світу, завдяки мові відповідає, реагує на отриману інформацію. І від функціонування цих органів відчуття залежить якість існування людини - фізична, психічна і духовна. Але органи відчуття без розумових і духовних здатностей людини - лише зовнішній мертвий інструмент, як складна комп'ютерна техніка без програмного забезпечення, як хардвеа без софтвеа.

В цій медитації постараймося усвідомити - чого нам бракує для розмови з живим Богом.


Не дивіться докірливо, любі мої,
я не винна в сьому перед вами,
вам давала я думи і мрії свої
в час, як бавила інших словами.
Не спиняла я сліз, хоч потоком лились,
поки порох не змила могильний
з ваших образів чистих, і знов, як колись,
тривок з вами живий став і сильний.
Кров з лиця, блиск очей я давала для вас
без жалю, не боронячись, вільно,
аж наблизивсь для всіх нас відродження час
і життя знов поплинуло спільно.
Хоч дрібниці, клопоти і злидні життя
нас надовго, бува, розлучають -
так і перше було - в тім нема забуття, -
рідні рідну таки зустрічають.
Зустрічають зненацька на тих стежечках,
де ми вкупі, бувало, ходили,
в пісні голос озветься і слово в думках,
все живе - і зникають могили.
Жах і смерть, все, що прикре й нечисте зника,
і ніщо не стоїть межи нами...
От і знову настала хвилина така,
я сама, мої любі, - я з вами!
І немає вже сліз в тій жаданій порі,
коли ми стоїмо на розмові, -
ви ж для мене не мертві, страшні упирі,
ви - створіння живої любові.
Леся Українка


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню