ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

2

16. СВІТЛОЇ ПАМ'ЯТІ МАРІЇ ПЕЛЕХ,
МОЇЙ ПАРАФІЯНЦІ

Прилітають птахи і віщують весну,
Розквітає, радіє природа,
Та минають вони ту могилу сумну,
Де ридає твоя, сестро, врода.
Там важким тягарем навалилась земля
На твоє наболіле серденько.
Над тобою, як тінь, похилилась донька:
"Ти й в могилі терпиш, моя ненько".
Забуває вона, що тебе вже нема,
Що могила твоя не у снах,
Виглядає тебе і шукає тебе
По широких вкраїнських полях.
Прилітають птахи, утікає зима,
Воскресає, радіє природа.
У твоєму житті тепер вічна весна,
В небесах розквіта твоя врода.
Пропливають роки, вже сивіємо ми,
І до тебе приходять вже внуки,
І не відаєш ти як хотіли б вони
Цілувати бабусині руки.



17. РОЗБИТОМУ СЕРЦЮ

Ні, неможливо зло нести,
До безконечності згорати,
Повір ще раз словам:"Прости",
Попробуй ще раз покохати.
Ні, це не жарти, це не сміх,
Це гірко плачуть твої рани
І просять:"Відпусти їй гріх
І розпачі зніми кайдани".
І ненависть твоя мине,
Душа у злобі не загине.
В цій боротьбі здолай себе,
І станеш Богом ти, людино!



18. БОРОТЬБА

Я чую твій подих в просторах віків,
Я чую твій стогін, Божественна Мати,
На плечах твоїх міліони хрестів,
А я не спроможний й одного тримати.
Отут, в тишині монастирського дня,
При вівтарі твого розп'ятого Сина,
Іду уперед, мов сліпий, навмання,
Боюсь, що свій хрест за хвилину покину.
Боюсь, бо він ранить до крові плече,
Додолу зсувається знову, о люди!
Не можу вже більше терпіти, пече,
І в дзеркалі бачу обличчя Іуди.
Два рази пропіяв проклятий когут,
А ти вже упав на обидва коліна.
"Святі" поволочать тебе на свій суд,
Зречеться тебе і твоя Україна.
Ще крок до падіння, один тільки крок,
Ти кров'ю спливаєш посеред дороги.
Чатує когут, мов зловіщий пророк,
Вдивляється в твої скривавлені ноги.
Ти стогнеш, і мариш, і хилишся вниз,
У муках конають усі твої мрії.
Упав і відразу злітаєш увись -
Тебе врятували долоні Марії!



19. НОВІЦІЯТСЬКА КАПЛИЦЯ

Тебе я відчуваю в тишині
Просторої чернечої каплиці,
Шепочеш в серце ніжно Ти мені;
Я розважаю твої таємниці.
Я в серці ношу образ твій святий,
Моя небесна і казкова Мати,
І знаю, вірю, що у час скрутний
Мене Ти знову прийдеш рятувати.
Мене Ти знову знімеш із хреста,
Польєш бальзамом мої рвані рани,
І понесеш мене, уся в сльозах,
Кудись в поля, де розквітають канни.
Тебе я відчуваю в тишині,
Новіціятська світиться каплиця;
Шепочеш в серце ніжно ти мені
І відкриваєш свої таємниці.



20. ЗОРЯНЯ МАТИ

Відкрий моє серце на людську недолю,
Відкрий моє серце на зоряний світ,
Душа моя прагне отримати волю,
На собі тримати увесь небозвід.
Я ангелом буду в земнім піднебессі,
Руками огорну увесь небокрай,
Русалок сполошу на тихому плесі,
Веселку занурю в дзвінкий водограй.
Я буду, Маріє, твоїми устами,
Твоїм милосердям наповнений дзбан,
Покажу стежки до небесної Мами,
Полуду зніму на всесвітній обман.
Я буду зорею над світом чувати,
На землю зішлю із небес зорепад,
У радощах й смутку Тебе прославляти,
Лиш зло відверни від українських хат.
Ти нас відкупила із крові, із поту,
На себе узяла гріхів наших біль,
На собі тримала і Сина, й Голготу,
І пекло дусило тебе звідусіль.
Я ангелом буду твоєї любові,
Твоїм милосердям охоплю ввесь світ,
На лик твій прольюся краплиною крові,
Та втримаю серцем увесь небозвід!



21. УНІЯ

Чотири сотні літ уже минуло
З тих незабутніх, неповторних днів.
Де, Україно, серце твоє було,
З яких тоді будилася ти снів?
Чи серце твоє, нене, не палало
На наші рани, стогони і біль,
Невже воно до тебе не волало,
Тебе не їла сліз пролитих сіль?
Ти юною була, не розуміла
Чому твої сини ішли в вогонь,
І розгадати й досі не зуміла
Любов розтятих Йосафата скронь.
Чи ти пригорнеш нас в свої долоні -
Ніколи блудними не були ми,
Чи далі потираєш свої скроні:
Звідкіль узялися і хто вони?
Ми діти твої з крові, сліз і поту,
З твоїх долонь ми вийшли, з твоїх хат;
На вівтар твій складаєм серце й вроду -
Чи хтось кохав тебе як Йосафат?
Чотири сотні літ ми були биті,
Нас гнав і нищив свій і фараон,
Лежали ми під небом всі убиті,
Та не віддали сатані поклон.
Століття мук, наруги і сваволі,
В вогні палав наш безборонний край,
Чи це кінець вже нашої недолі
І на шляху чекає нас Синай?
За твою, нене, вічно юну вроду
Шляхи історії пройдемо знов.
За душу твою підем на Голготу,
Лиш обітри з сердець засохлу кров!



22. ДО ЕМАУСУ

Просто бути з тобою, Боже,
Просто слухати голос твій.
Ми так часто чуємо: може;
Може спокій, Ти, наш розвій.
Ми не вірим в тебе живого,
Ми малюємо ідол свій.
Вірим ми не в справжнього Бога,
А у жменю власних надій.
У житті цім усе не просто,
У житті із фальшивих мрій.
Ми ідемо прогнилим мостом,
Не впізнаємо голос твій.
Ми крокуємо до Емаус;
Сонце глипає із-за хмар.
Замінив Христа Санта-Клаус
І продовжується кошмар.



23. ДЯКАМ

Менше вкусиш - борше ликнеш:
Заповідь проста.
З повним писком вже не гавкнеш
В церкві на попа.
З повним писком не запієш
Як в хліві когут -
Захлинешся і зомлієш -
Як в степу верблюд.
Будеш, друже, у святині
Ти чинити грюк
І товктись, як межи свині,
Колгоспний пацюк.
На мою балаканину,
Любий, не зважай,
І скоріш усе, що бачиш,
До писка хапай.



24. ПОВЕРНЕННЯ

Твоя душа, твій подих, твоя тінь
Мене вертають до моїх корінь.
За мною ходиш, дихаєш у спину,
З Тобою, Христе, не впаду, не згину.
Свій пізнаю закаменілий гріх,
Диявола скажений чую сміх.
Себе пізнати - то пізнати Бога.
Слизька й нелегка правди є дорога.
Тобі здається - ти на ній один
Вертаєшься назад як блудний син.
Тебе чекає Бог-Отець, Бог-Мати;
Вони тебе не можуть не кохати,
Хоч ти найгірше із усіх створінь
І чиниш стільки зла, біди, терпінь.
Експеримент зі злом пора кінчати,
Упасти на коліна і благати;
Втікає швидко найдорожчий час,
А ти даремно обіцяв не раз.
Ти згайнував іще одну хвилину,
Вже прірва близько, схаменися, сину,
Вернися знову під Покрови тінь
І будь найкращим із усіх створінь!



25.БОГ-ЖІНКА

Ми пишем "Бог" у чоловічім роді
І шану віддаєм юдейській моді.
Та в небесах живе Бог-Мати-Жінка,
Хоча тебе гіршить оця сторінка.
Подумай, друже, скільки в Божім слові
Жіночої є ніжності й любові,
Жіночого є скільки милосердя.
Подумай, не переч все спересердя.
Творити може серце теж жіноче;
Воно тебе обдарувати хоче
І твоє серце своїм запалити.
Попробуй Бога-Жінку уявити.
Всю мудрість світу вкинь тепер до коша -
Вона не варта ломаного гроша.
В душі своїй створи нову молитву,
І вигостри свій дух, неначе бритву.
У серці чуєш знову голос ШЕМА! -
Збувається Божественна поема.
Малюй, твори правдивішу ікону,
Старого позбувайся забобону.
На древні догми спробуй не зважати -
Лиш так навчишся в небесах літати.
(ШЕМА - євр. слухай)



26. ДОРОГА В НІКУДИ

З отих малих, погорджених істот
Черпає світ, як із бджолиних сот.
Діла його безбожницько уперті
Ведуть до пустки, виродження, смерті.
Кров людську буде пити аж до дна,
Не вірить - правда в світі лиш одна,
Надію покладає в власній писі.
Та все записано у чорній Книзі:
У Книзі Смерті, демонічних вір.
У ній усі, хто втратив Божий зір
І прагнув мати демонічну силу -
Пройти не зможе він попри могилу,
Бо зрозуміти не зумів обман,
Попав у морок, несусвітній стан.
Хто у казкову вирветься нірвану,
Загоїти не зможе свою рану -
Бо то ілюзія, насправді плач:
Нірвана - добре спечений калач,
Який їдять заблукані створіння,
Радіють, що позбулися терпіння
І вирвались у світ своїх ідей,
Де вже нема ні зла, ні злих людей.
Вони не знають: та предивна сила,
Що дала душам їх орлині крила
І завела аж на вершини гір -
Не ангел світла, а жахливий Звір,
Якому служить чорнокнижник-гуру;
А ти у те багно потрапив з-дуру.
Не подолаєш сам у собі зло,
Яке тебе і нищило й пекло.
Забудь ОУМ, магічну кундаліні,
Бо зло вмирає лиш в індійськім кіні,
А в світі цім веде запеклий бій.
Твоя могутність - то царина мрій,
Відвічна, з раю пущена спокуса.
Тебе врятує тільки хрест Ісуса.
Веде до правди лиш одна дорога,
Спастись не зможеш, сину мій, без Бога!



27. ПОЧАТКИ ВИЗВОЛЕННЯ

Моє "я" в середині могили,
Вирватись на світ не має сили.
Ця могила має різні сфери:
Кожна з них - то світ нової ери.
Перша сфера - грубі сили тіла,
В ній душа ув'язнена горіла,
Гризла, рвала, нищила кайдани -
Та солодкі виявились рани:
Бог поміг ввійти у світ афекту,
Я доклав маленьку тільки лепту,
Почуття усі довірив Богу,
На непізнану ступив дорогу.
І почалося, і закрутилось:
Я побачив те, що і не снилось,
Увійшов у світ тепла і духа,
Душу несла дивна завірюха,
Почуття у ній перетопились,
Двері в сферу розуму відкрились,
Увійшов в глибини інтелекту,
Де нема ні тіла, ні афекту.
Темрява накрила мої крила,
Зрозумів, що це іще могила.
Наосліп іду тепер до Бога,
Вірю, що скінчиться та дорога.
У могилі мусять бути дверці,
Вийду з себе, увійду у серце.



28. РЕФЛЕКСІЯ НАД СВОЄЮ ЗЛИДЕННІСТЮ

Любов, прибита до хреста,
Любов без меж і без облуди,
Любов божественна, проста,
Чи розгадаю сни Іуди,
Чи розгадаю свої сни,
Чи розгадаю свої думи,
Чи дочекаюся весни
Своєї сонної задуми,
Чи розпізнаю серця клич,
Чи відірвуся від спокуси
Своїх придуманих обличь,
Чи ідол Бога не задусить?
Що діється в моїй душі,
Що діється в моєму серці,
Хто вклав у мене ці вірші,
Хто не дає упасти в герці,
Лікує мою сліпоту,
Лікує мою кволу душу,
Вкриває мою наготу,
З глибин витягує на сушу,
Хто простягає із вершин
Свою міцну, батьківську руку,
А я шукаю лиш причин
Йому віддати свою муку?
Боюсь на це відповісти,
Боюсь його страшного суду,
Клянусь хрести свої нести
І прошу знов:"Прости, не буду.
Прости мене в мільйонний раз,
Бо вже не маю сили плисти,
Не можу я догнати час,
Візьми мене на руки, Христе!"



29. ПАДІННЯ

Я знов упав і знов замкнувся в собі,
Накрила душу сіра пустота,
Вона мене замкнула в темнім гробі
І дух мій від'єднала від Христа.
В непевності роздвоєння триваю,
Покрила мла веселий Божий світ,
Без світла серед мороку блукаю,
Мій мозок відчуває сильний гніт.
Моя уява вирвалась з темниці,
Веде мене в давно забутий біль,
У серце впявсь реп'ях з міцної криці,
Ковтаю сліз своїх пекучу сіль.



30. ВТОМА

Ти замучився вже на тернистих стежках,
На шуканнях і прагненнях волі,
Хочеш кинути все, свій скривавлений шлях,
І упасти й заснути на полі.
Ти знеміг в боротьбі, ти не можеш іти,
Ти терпиш від нестерпного болю,
На шляху виростають нові вже хрести,
Проклинаєш і Бога, і долю.
Ти пізнав що таке бути сіллю землі
І вітрієш тепер у безсиллі,
Відспівав вже свої лебедині пісні,
Де тепер ви, лебедики милі?
Ти не знав ще тоді, що трояндовий кущ
Лиш у мріях солодко-невинний,
Що мільйони святих ним погублено душ:
Відчайдушних, міцних, непокірних.
Ти не знав ще тоді, що пахкі колючки
Серце ранити будуть криваво,
На дорозі твоїй, мов могильні свічки,
Посміхатися завжди лукаво.
Ти не знав ще тоді, що у цьому житті
Шлях до правди веде крізь терпіння,
У своїй нерозважній, шаленій меті
Відірвався від свого коріння.
І тепер ти один, без мети, без надій,
В середині кремінного поля,
Чуєш голос:"Вперед, на дорозі не стій,
То твій хрест, брате мій, твоя доля!"



Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню