ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

21

Самопізнання


Ось одне з таких пояснень досвіду. Об'єкт пізнання, який спочатку був пасивним зовнішнім об'єктом, стає активним - втягує пізнаючого в себе і робить з ним все, що хоче. Так як у фантастичних фільмах - я дивлюся телевізор, і раптом якась сила втягує мене всередину фільму - я з глядача перетворююсь в активного учасника подій. Я все прожив реально, був у задзеркаллі - як Аліса, або в Матриці. Був у іншому світі або залишався в нашому світі, але ввійшов у інший стан свідомості, де все довкола сприймається в інших категоріях, увійшов у стан свідомості, де час і простір не існують. І коли, повернувшись до звичайного стану свідомості, згадую мимовільно Канта, його твердження, що час і простір - це не реальність, а суб'єктивні категорії, які людина створює сама, то для мене це - не абстракція, а пояснення мого досвіду.

Фізика говорить про можливість існування світів з іншими вимірами, математика пробує описати це формулами. Але Бог створив лише один світ. Тільки ми бачимо маленький фрагмент безмежного світу, тому що використовуємо маленьку частину своїх спроможностей. Розвивати свої внутрішні спроможності - це розширювати горизонти свого бачення, входити в інші виміри світу.

Мій досвід духовного керівника під час ігнатіанських реколекцій говорить мені, що духовний досвід не притаманний лише небагатьом вибраним, одухотвореним, богомільним. Багато людей мають такий досвід, навіть не підозрюючи цього. Вони або не звертають на це жодної уваги, вважаючи його "бабськими фантазіями", або, коли радяться з священиками, то духовні отці дуже ефективно вбивають у них будь-яку духовну діяльність, нищать усі прояви Духа, редукуючи їхнє релігійне життя до безконечного і бездумного бубніння того, що називають молитвою.

Особистий досвід повинен ставити перед нами питання: об'єктивність - суб'єктивність, достовірність - недостовірність, раціональність - ірраціональність тощо?


Гей, а може, хоривський огонь
Не горів на Хориві,
Лиш у серці завзятім твоїм,
У шаленім пориві?
Може, голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішній, власний?
Адже пристрасть засліплює зір,
А бажання - се ж чари,
Плодить оку і світ, і богів,
Як пустиннії мари.
І. Франко. "Мойсей"


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню