ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

3

31.МАРІЯ ЗАВЖДИ ПОРЯД

Як дзвін попсутий у півтиші дня
Ковтає свої півпорожні звуки,
Так я не можу стримати коня
Незграбної, замуленої муки.
Як сон-трава загублених ночей
Ховає смуток у поранні роси,
Так я молюся до твоїх очей,
Владичице, візьми мій біль і сльози.
Мене у пастку знову ловить час,
Впихає до холодної темниці,
Вхопити намагаюся ще раз
Твої, Царице Неба, таємниці.
Як спалах бунтівливої зорі
Я падаю зі свого п'єдесталу,
Та Ти чуваєш лебедем вгорі,
Мене не даш нікому на поталу.
Поломаний лежу на самім дні,
Вдивляюсь в непідкорену вершину,
Мене манять позаземні вогні
І Ти маниш ласкаво, ніжно:"Сину!"
Я рвусь до тебе через біль і кров,
Живцем проходжу всі пекельні муки,
Спливаю кровю, гину, але знов
Мене твої рятують, нене, руки.
Меандри містики: падіння, зліт,
Я знов потужно розправляю крила,
Пронизую в молитві цілий світ,
Мій літ не спинить жодна темна сила!



32. НЕУВАГА МОЛИТВИ

Мені сьогодні знов нашкодив час,
Вхопив свідомість, затягнув у вир,
Мене він гнобить у мільйонний раз
Як кровожерний, ненаситний звір.
Мене від споглядання відірвав
Відвічних, незбагненних таємниць,
Я в простір і в матерію упав
Людських сумних і отупілих лиць.
Згубив Тебе, причино всіх причин,
За тінями майбутнього пішов,
Із захисту мого хтось вибив клин,
Я в нижчі сфери покотився знов.



33. КАНІКУЛИ НА УКРАЇНІ

Я падав вниз з вершин гірського плаю,
Я падав вниз в давно забутий біль,
Мене вітали діти мого краю,
Тепло сердець вчувалось звідусіль.
І знов роздвоєння, у серці мука -
Як рік назад, як вперше від'їзджав,
Нема молитви, на душі посуха -
Як свої села вперше покидав.
Минулий рік, тебе як і не було:
В одній хвилині ніби все забув.
У пам'яті так швидко проминуло -
Не пам'ятаю де і ким я був.
І ніби вперше рішення приймаю,
І в скронях б'ється бунтівлива кров,
Та голос Божий в серці віддуваю:
"Іди до мене, як і вчора йшов.
Тобі судилась небуденна доля,
Мій дар у своїм серці не змарнуй,
Бо знищить вмить усе твоя сваволя,
Терпи, ридай - та мій вогонь пильнуй.
Не думай про звичайне людське щастя,
Твоє життя - то сплетиво терпінь,
Чи ти від мене може знаєш краще
Призначення усіх земних створінь?"
Я хочу, Христе, бігти за Тобою,
Та падаю - душа моя болить,
Не знаю що це діється зі мною -
Всередині й довкола все горить.
Не можу я без опору летіти,
Не можу я горіти, як болід,
Боюся я у відчаю зомліти,
Додолу впасти в силі кращих літ.
І робиться мені все гірше й гіше,
І знову рвуся, як підбитий птах,
Та знаю, що в житті оцьому більше
Терпіти буду, кинувши твій шлях!



34. СЛІПЕ БОГОМІЛЛЯ

Ти живеш у кивотах,
Ти живеш в небесах.
На кривавих Голготах
Твій кінчається шлях.
До сердець не доходиш,
А вмираєш, як птах,
Сам собі тільки шкодиш,
Та поборюєш страх.
Святотацькі причастя
Четвертують тебе,
Бути Богом - нещастя,
Світ у прірву іде.
Та ідеш на Голготу
Вже дві тисячі літ,
Серед крові і поту
Терпиш знов людський гніт.
Ту коротку дорогу
Від ума до сердець
Відмовляємо Богу
І терновий вінець
У солодкім похміллі
На святий Його лик...
У сліпім богоміллі
Ми не чуємо крик.



35. ДОСВІДЧЕННЯ СВОЄЇ МАЛИЗНИ

Знову квіти і сльози
Я несу на вівтар,
Знов всміхаються роси,
Знов за обрієм жар.
У сумнім стоголоссі
Серед мороку дня
Знову привиди босі
Розривають ягня.
Знову кров'ю спливає
Віковічний вівтар,
Знову Мати ридає
З-за розлючених хмар.
Знов на фоні Голготи
І поломаних крил
Я тремчу у болоті,
Наче карлик без сил.



36. ЧАС ОСЕНІ

Час осені - час золота і смутку:
В неспокою прокинулись вітри
І понесли душі маленьку грудку,
А ти стоїш і квилиш лиш:"Прости.
Прости мене за серця отупілість,
Прости мене за холод у очах,
Прости мене за всю мою незрілість,
Прости мене за розпач мій, за страх.
Прости мене за пісню лебедину,
Яку не доспівав я до кінця,
Упав у гордість, каюся і гину,
І молюся вже голосом мерця".
І знову відриваюсь від ЛЮБОВІ,
Занурююсь в своє злиденне "я",
Та зазнаю в молитви кожнім слові
Покірний погляд Господа, Христа.
Немає в нім ні осуду, ні гніву,
Лиш всесвіту безмірного блакить,
Лиш відголоси ангельського співу,
І я кричу:"Спинися, райська мить!
Я ще не згинув в цім пекельнім колі,
Даремно тішиться бісівський дзвін,
Скоштую ще солодкий запах волі,
Піднімусь з понівечених колін.
І доспіваю пісню лебедину,
Її понесу на вершини гір,
І в обрії безмежнії полину,
І світ звільню, повір мені, повір.
Час осені - час болю і врожаю,
Гірка додолу котиться сльоза.
Посіяв мрії, що з них позбираю,
Як скінчиться страхітлива гроза?



37. МАГДАЛИНА

Коли говорять почуття -
Уста мовчать, мов камінь.
Як з серця вийде каяття,
То Бог докінчить:"Амінь!
Іди і більше не гріши", -
Чи є ще щось простіше:
Іди і жити починай,
І дихати вільніше.
І Магдалиночка потре
Від здивування гулю,
А "справедливі" проковтнуть
Іще одну пілюлю.
Ніхто тоді не зрозумів
Розмову між серцями,
Як у її душі горів
Вогонь між реп'яхами:
Вогонь небесний - Божий дар,
І грішниця згоріла,
А як закінчився пожар -
Душа вже була біла.
Ніхто тоді не зрозумів
Дар Божої любові,
Як Бог за блудницю віддав
Останню краплю крові.



38. УКРАЇНСЬКА МАДОННА

Українська Мадонна
Із Подільського краю,
До твого милосердя
Ми тепер припадаєм.
Українська Мадонна,
Милостива Цариця,
Образ твій на іконі
У пітьмі золотиться.
Українська Мадонна,
Староруська ікона,
Промовляєш до люду
Замість мене з амвони.
Українська Мадонна,
Наших сіл чарівниця,
Для Подільського краю
Невичерпна криниця.
Українська Мадонна,
Милостива Цариця,
Ми звертаєм до тебе
Наші серця і лиця.
Українська Мадонна,
Староруська красуня,
Наші серця вібрують,
Як церковне відлуння.
Українська Мадонна
З золотої ікони,
Усуваєш до Бога
Ти усі перепони.
Українська Мадонна
В старовинній іконі,
До твого милосердя
Піднімаєм долоні.
Українська Мадонна -
Наша міць, наша криця,
Де Ти є, там радіє
І сіяє світлиця!



39. СТРАХ

Тишина і спокій гордих гір
Прикували душу твою й зір.
Ти стоїш у млосному дурмані,
А кінець дороги у тумані.
Там далеко, серед чорних хмар,
Твоє серце й духа твого жар.
Але з надр могутньої вершини
"Утікай, шепоче хтось, бо згинеш.
Звідки в твоїм серці стільки мрій,
Що не бачиш кров, не чуєш біль -
Заважка для тебе ця дорога,
Повернись до рідного порога..."
Й дивишся, роздвоєний, у даль,
Мозок слабне, але воля - сталь;
Треба лиш останній міст спалити
І життя на вівтар положити.
Але раптом тіло ріже крик
І спливає кров'ю Божий лик,
Серед хмар встає страшна Голгота,
І кричить РОЗПНИ сліпа голота.
Господи, незрячим їм прости,
І мені дозволь твій хрест нести.
Вмить на плечі падає тягар
Незліченних кривд, страждань і кар.
Падаю, розплющений, без сил -
Як мені бракує твоїх крил.
Тішиться бісівщина нечиста,
Та рятує знов мене Пречиста;
Кров тече з Її святого боку,
Та боюсь тепер ступити й кроку.
З гордих, ополитих кров'ю гір
Опускаю з соромом свій зір -
Заважка для мене ця дорога,
Я не вартий бути учнем Бога.
Від терпінь й волаючих могил
Із останніх утікаю сил!



40. ПРОБУДЖЕННЯ

Ввійди у свою підсвідомість,
Ввійди у свої сни,
Пізнай їх значення, вагомість,
Незнане відімкни.
Ввійди у мозок свій, у серце,
В своє найглибше "я",
Ти змінишся у тих глибинах
Аж до невпізнання.
Помруть у твоїм гордім серці
Усі твої боги,
Дійдеш до зла первопричини -
Де родяться гріхи.
Побачиш язву первородну,
Безмежне море зла,
Обмеженість свою природну,
А далі - тільки мла.
Та серед темряви і ночі,
Де розпач сіє страх,
Побачиш теплі, добрі очі,
І сяйво в небесах.
ЛЮБОВ освітлює склепіння,
Вмирає лютий звір,
Ти накінець зазнав спасіння,
Отримав Божий зір!



41. ПАМ'ЯТІ ВАСИЛЯ СТУСА

На хресті Прометей,
Кров з пробитих долонь,
Міліони смертей
Не згасили вогонь,
Не згасили тепло,
Не згасили надій,
Та не знищили зло,
Не закінчили бій.
До скривавлених ран
Прилітає орел
І гадючо пита:
"Ти, мій друже, не вмер?"
І пускає сльозу
На проколений бік,
І ломає кістки -
Щоби, часом, не втік.
Та тримає титан
Всенародну біду,
А з-за гір шепотить
Україна:"Іду.
Я до тебе іду
Через морок і біль,
Вже від сліз у Дніпрі
Тільки смуток і сіль.
Я до тебе іду
У недоспану ніч,
Заколишу біду,
Віджену її пріч.
Я до тебе іду
В покалічені сни,
Не пробудяться з них
Мої горді сини."
Прилітає орел -
Знову буде гроза
І горітиме знов Україна,
У поранній росі
І в болючій сльозі
Мати знов хоронитиме сина!



42. МОЛИТВА ГОРИ

Молитва спокою, молитва скелі,
Зникають в сутінках земні оселі.
Ти вріс в фундамент древніх пірамід,
І час змінив свій плин, і цілий світ.
У тобі плине вічність і хвилина,
Яка різниця - скеля ти, людина?
Ти лиш одне із безлічі створінь
І, як усі, німе, неначе тінь
Далекої, незнаної зорі,
Що загорілась в галактичній млі.
В твоїх очах не видно дна глибин -
Ні, ти не камінь, ти правдивий син,
В якому плинуть неземні простори,
Казкові Божі незбагненні твори.
Ти учишся в просторах мандрувати
І розуміти слово "ІСНУВАТИ".



43. СВ. ТЕРЕЗА З ЛІЗ'Є

Ти стоїш наді мною як ангел, свята,
Моя мила, кохана Тереза.
В безборонній, невинній уроді проста,
Мов тендітна і біла береза.
Незбагненний, таємний, божественний дар
Не дозволиш в душі змарнувати,
Відганяєш нещастя розбурханих хмар -
Чи я можу тебе не кохати?
Подивіться в дівочий впокорений лик,
Нерозумні, байдужі створіння,
І молитва її вирве з серця вам крик,
І здригнеться небесне склепіння.
Зрозумієте враз, що були ви мерці
В цій красивій, бездушній блакиті,
Та божественний лик на цім чуднім лиці
Дав життя неповторної миті.
То найбільша свята всіх можливих часів
В серці Церкви живе і воює,
Від забутих пустель до найдальших степів
Кожний голос волаючий чує.
Для спрагненних добра, для спрагненних чудес
Відкриває небесну оселю,
І розсвітлює морок суворих небес
Найчудовіша зірка Кармелю!



44. ОБЛУДА

Чим більший блуд, тим більший хрест,
Тим більша показовість -
У релігійному житті це все
Давно не новість.



45. ПЕРЕСПІВ ЛІНИ КОСТЕНКО

Вечірнє сонце, чи простиш мені
Мою печаль, мою надлюдську втому,
Сліпі конання в неземній борні,
Гірку сльозу у житі золотому,
В світанках не просвітлений Едем,
Не пройдені обпечені зеніти,
В гарячім серці здушуваний щем,
Политі болем синьо-жовті квіти,
Над плаєм призупинений політ,
Кружляння у безвихідному колі,
Потьмарений у круговертях світ,
Загублення, нерозуміння долі?



Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню