ПРОБУДЖЕННЯ


Перейти до змісту

9

Самопізнання


Мт. 20, 29-34: "29 Як вони ж з Єрихону виходили, за Ним ішов натовп великий. 30 І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! 31 Народ же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів! 32 Ісус же спинився, покликав їх та й сказав: Що хочете, щоб Я вам зробив? 33 Вони Йому кажуть: Господи, нехай нам розкриються очі! 34 І змилосердивсь Ісус, доторкнувся до їхніх очей, і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним".


Звернімо увагу на те, як сліпі звертаються до Ісуса.

1. Сину Давидів (Згідно з грецьким текстом. В усіх українських перекладах: Господи, Сину Давидів).
2. Господи, Сину Давидів.
3. Господи.

Перша форма звертання -
Сину Давидів.

Іс. 11, 1-4: "1 І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. 2 І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. 3 Його уподобання в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, 4 але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному".


Сином Давида може бути будь-хто з роду царя Давида. І пророцтво Ісаї нічого не говорить про його божественність і надприродність. Месія може бути кимсь на зразок мудрого царя Соломона, який був сином Давида. Але Соломон не мав надприродної сили, не чинив чуда, тільки мудро керував державою і судив. Серед натовпу, який йде за Ісусом, також могли бути люди з роду Давида. Отже звернення -
Сину Давидів відноситься до людини, а не до Бога, і ще не є визнанням віри. Говорячи образно: вони ще не взяли необхідну планку, і тому Ісус йде далі, не затримується. Вони чують, як Він віддаляється, а разом з Ним віддаляється і їхня остання надія і шанс.


Сину Давидів стосується виключно людини, людських здатностей, влади, багатства, тощо, і має свої обмеження. Людина може надати матеріальну допомогу: їжу, одяг, гроші. Може організувати притулок для бездомних, Карітас, лікарню для убогих, психологічну допомогу, дати людське тепло і любов. Але всі ці засоби допомоги іншій людині природні - людина не може оздоровити людину повністю, в корені та фундаментально. І це звернення направлене в горизонтальній площині міжлюдських взаємин і ще не виражає духовного виміру людини, лише її соціальний вимір: бачення проблем в горизонтальній площині і прагнення вирішити ці проблеми людськими засобами. Той, хто бачить в Ісусі лише "Сина Давида", буде просити Бога діяти в горизонтальній площині, тобто вирішувати соціальні, економічні і політичні проблеми.


Вірити в Бога і належати до якоїсь релігії ще недостатньо, щоб мати релігійне мислення. В цій медитації постараймося глибше зрозуміти свою релігійність, свою обмеженність, редукування стосунків з Богом до горизонтальної площини.


...Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала, -
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя... якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там, за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки,
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака...
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном
Леся Українка


Під-меню:


Повернутися до змісту | Повернутися до головного меню